В Україні наплодилась величезна кількість ВНЗ, які не підкріплені ані кваліфікованим викладацьким складом, ані матеріально-технічною базою. У нас більше ВНЗ, ніж у провідних країнах Європи.

Міністерство освіти і науки України нарешті оформило своє бачення освітньої реформи у зміни до закону «Про вищу освіту». Фахівці стверджують: законопроект потрібний та якісно прописаний, однак містить низку суттєвих недоліків, які стосуються діяльності та розширення автономії малих, зокрема приватних (про якість освіти у яких, звичайно, можна сперечатися) вищих навчальних закладів, і навіть можуть призвести до їхнього розчинення серед ВНЗ-гігантів. Отож, чи й справді зміни до закону «Про вищу освіту» ставлять під загрозу існування якісної освіти в країні та якою буде вища освіта у разі прийняття нового законодавства?

Пропозиції щодо зміни до освітнього законодавства підтримав Кабмін, відтак найближчим часом законопроект обговорять профільні парламентські комітети. Документ передбачає і очікувані, і доволі кардинальні та несподівані нововведення. Зокрема в Україні більше не видаватимуть дипломів спеціаліста, а також існуватимуть лише три освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти: молодший спеціаліст, бакалавр та магістр. Раніше видані дипломи спеціаліста можна буде поміняти на дипломи магістра. Буде вилучено поняття «неповна вища освіта», «базова вища освіта» та «повна вища освіта». Запроваджується навчально-науковий ступінь «доктор філософії» (еквівалент європейському PhD — Doctor of Philosophy), завдяки чому, стверджують у МОН, не виникатиме розбіжностей у визнанні наукових статусів в нас та за кордоном (наприклад, «доктор філософії з математики»).

Та, напевно, найбільш резонансними пунктами законопроекту є ті, які передбачають запровадження нової класифікації вищих навчальних закладів: класичні університети (мінімум 6 тисяч студентів денної форми навчання, 8 галузей освіти — 8 наукових спеціальностей); профільні університети (4 тисячі студентів, 4 галузі освіти, 3 наукові спеціальності); академії (2 тисячі студентів, 1-2 галузі освіти, 2 наукові спеціальності), коледжі (не менше тисячі студентів, підготовка бакалаврів), професійні коледжі (не менше 500 студентів, підготовка молодших спеціалістів). Інститути перестають бути окремими вищими навчальними закладами і можуть існувати лише в структурі університету чи академії, і лише національні університети отримають автономні права та додаткові академічні свободи. До речі, за інформацією освітян, в Україні вищих навчальних закладів (зокрема коледжів та технікумів) є понад 800, з них близько 200 — приватні. Також в Україні є близько 2,5 млн студентів, 400 тисяч з них навчаються у недержавних ВНЗ.

Зараз у МОН та профільних міністерствах допрацьовують цей законопроект. «Думаю, за тиждень ми подамо його на розгляд комітетів, а далі йде процедура, передбачена ВРУ: вони розглядають, вносять свої корективи і виносять на перше читання, — розповів заступник директора департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Юрій Коровайченко, — Місяць мине, напевно, поки законопроект потрапить до сесійної зали на перше читання». Він висловив переконання, що повинен бути якийсь показник, за яким навчальний заклад може набути статусу університету, коледжу, академії тощо. Кількість студентів, що навчаються у тому чи тому ВНЗ, вважають у МОН, є доволі вагомим показником.

«Якщо не буде вистачати кількості студентів, доведеться об’єднуватися. Зазвичай у європейських університетах мінімальна кількість студентів — 10 тисяч. Не знаю університетів з меншою кількістю студентів у країнах Європи, навіть невеликих. Наприклад, в Іспанії 48 університетів, усі вони мають не менше 15 тисяч студентів денної форми навчання. У Мадриді два університети по 23-24 тисячі студентів. Адже з п’яти осіб, як передбачено нинішньою редакцією закону, це не кафедра, ніякої науки там нема, ніякої методики. Тому робиться це для того, аби привести, з одного боку, мережу навчальних закладів до європейських зразків, а з іншого боку — підвищити якість підготовки наукових кадрів у майбутньому», — каже Юрій Коровайченко.

Відтак варто очікувати, що ВНЗ таки поменшає: менші приєднуватимуться до більших або перетворяться на коледжі. Як зазначає Юрій Коровайченко, міністерство провело попередні підрахунки щодо того, скільки приблизно навчальних закладів вищої школи знизять свій статус до коледжів або ж будуть змушені увійти у структуру великих ВНЗ, однак називати цю цифру відмовився, щоб «не збуджувати у освітній громаді якесь негативне ставлення».

Зміни до закону зумовлені також і тим, що в Україні діяльність державних та приватних ВНЗ регламентується різним законодавством.

«Державні ВНЗ підпорядковані двом законам: «Про освіту» і «Про вищу освіту», а приватні — ще й іншим законам, які врегульовують комерційну діяльність. Останні не забороняють використання інших назв якихось установ і організацій, наприклад, там навчається 500-600 студентів, і це вже університет мало не міжнародний. Думаю, як тільки буде прийнято закон «Про вищу освіту» у новій редакції, ми будемо ініціювати внесення змін і до інших законів, які регулюють комерційну діяльність з позиції використання назв тощо», — каже Коровайченко.

Схожої думки дотримується і член комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України Олесь Доній: «В Україні наплодилась величезна кількість ВНЗ, які не підкріплені ані кваліфікованим викладацьким складом, ані матеріально-технічною базою. У нас більше ВНЗ, ніж у провідних країнах Європи. Освіта проте стала бізнесом, який дає дипломи, а не знання… До всіх ВНЗ має бути однаковий підхід. Якщо якийсь ВНЗ не відповідає загальним правилам, то має перекваліфіковуватися». Він наголосив, що студенти, які вступили на навчання, не мають постраждати від цих змін, вони повинні завершити свій навчальний процес.

Не погоджуються з деякими новими нормами законопроекту львівські освітяни, а мер Львова Андрій Садовий на останній сесії міської ради навіть виступив зі зверненням до Кабінету Міністрів та Міністерства освіти й науки України, щоб провести ґрунтовне обговорення ризиків для Українського Католицького Університету у межах впровадження змін до Закону України «Про вищу освіту», адже УКУ має 550 студентів на денній формі, на заочній — 450, і ще близько 300 молодих людей проходять інші короткотермінові програми університету.

Перший віце-ректор Українського Католицького Університету Тарас Добко наголосив: «Законопроект є дуже прогресивним, його треба приймати, але у деякі моменти, на нашу думку, було закладено міни сповільненої дії, які підривають статус та конкурентоспроможність приватної вищої школи в Україні. Однією з таких змін, де я вбачаю певну тенденційність і вираз недовіри до приватної вищої школи, є пропозиція, щоби право на розширення автономії отримували лише державні вищі навчальні заклади. Іншими словами, приватній вищій школі законодавчо закривається будь-який можливий шлях до розширення. Тут зокрема йде мова про можливість введення експериментальних програм чи можливість прийняття остаточних рішень вченими радами навчальних закладів щодо визнання кваліфікацій і наукових ступенів, здобутих за кордоном. Остання річ для нашого університету є надзвичайно важливою, оскільки наша стратегічна політика полягала у тому, щоб посилати наших випускників на докторське навчання за кордоном у найкращі університети до США, Бельгії, Італії, Німеччини, Франції, Австрії, Польщі, щоб вони потім могли без перешкод тут працювати і повертати Україні те, що здобули за кордоном. Отже, обмеження таких прав отримання автономії понижує конкурентоздатність приватних університетів».

Також недоречною називає він спробу оцінити статус вищого навчального закладу саме за кількістю студентів денної форми навчання, мовляв малі форми вищих навчальних закладів можуть мати і свої переваги: викладання лекції для 100 і 20 осіб одночасно дуже відрізняється, адже у тих 20 осіб є більший доступ до викладача, краща змога поставити запитання».

«Беручи до уваги цінності спілкування і тісного контакту викладача зі студентами, ми свідомо у майбутньому не збиралися розширювати розміри університету на більше, аніж 2,5 тисячі студентів денної форми, — каже Тарас Добко. — Та, згідно зі змінами до законодавства, якщо вони будуть прийняті, ми, навіть розширившись до 2,5 тисяч студентів, не могли б називатися університетом… Практика така є дивною. Наша думка така, що не можна з гармати стріляти по горобцях. Якщо є проблема з чималою кількістю приватних вищих навчальних закладів, і треба різними засобами спонукати їх до підвищення якості освіти, то потрібно радше відкривати певні двері, а не закривати. Треба відсіювати полову, але не обмежувати і не зв’язувати руки добрим явищам, які є і у приватній освіті».

Перший проректор Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В.Чорновола Іван Костюк вважає, що якість навчання у ВНЗ не пов’язана з кількістю студентів, які навчаються у цьому закладі. «Потрібні незалежні громадські організації, які б могли оцінити якість освіти у цих ВНЗ, якість підготовки студентів, а також визначили конкурентоспроможність ВНЗ. У нас навчається близько 3 тисяч студентів, це включно з тими, хто вчитися в коледжі та технікумі при інституті. На стаціонарі — 2,3 тис. осіб, тобто, за новими нормами ми могли б стати академією, якщо б враховували кількість студентів коледжу та технікуму», — каже він.

Загалом, скільки ВНЗ на Львівщині будуть понижені у статусі, теж спрогнозувати важко. Можна припустити, що з відомих ВНЗ це будуть Львівська національна академія мистецтв, Український Католицький Університет, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Комерційна академія тощо. Заступник начальника управління освіти та на науки Львівської облдержадміністрації Ярослав Куштай зауважив: «Частина ВНЗ матимуть шанс приєднатися до університетів, інші — перетворитись у коледжі. Усе залежить від їхніх рішень та того, як буде прийнято зміни до законодавства. Як вони будуть з цього «рятуватися», наперед невідомо, невідомо, як технологічно виглядатиме цей процес».

Попри те, освітяни Львівщини переконані, що має бути альтернатива запропонованим змінам. «Наступним кроком ми хочемо запропонувати, і така була ідея міського голови Львова, щоб скликати у Львові виїзне засідання профільного комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки, щоб детально обговорити ці проблеми. Щодо автономії наша пропозиція буде такою: щоб окремим положенням прописати, які якісні умови та показники має демонструвати ВНЗ, щоб отримати більші права, щоб МОН надало більше самостійності, більше прав вирішувати фінансові, управлінські академічні справи всередині університету. Ми готові над цим працювати. Щодо типології, будемо пропонувати скасувати статтю про кількість», — зазначив Тарас Добко.

У парламентському комітеті пропозицію щодо спільного засідання сприймають позитивно. Натомість поза полем гри залишаються основні споживачі можливих змін — самі студенти.

«Не можна оцінювати ВНЗ за кількістю студентів. Як тоді дивитися й на інші європейські ВНЗ, які є малі, але надають якісну освіту? Це не може бути основним показником. Треба відштовхуватись також і від того, який відсоток працевлаштованих випускників вищим навчальним закладом, яка якість освіти, рейтинг навчального закладу. Чому б не розглянути такі варіанти? Хоча зміни в законі радикальні, з іншого боку, є університети, де освіту можна просто купити… Це питання буде винесено на обговорення Молодіжної ради при Львівській ОДА, аби отримати консолідовану позицію», — зазначив координатор руху «Студент за студента» Назар Драла.

Схожу позицію займає і студентський мер Львова Христина Паньків. «На сьогодні в нашій державі налічується понад 600 вищих навчальних закладів, які перебувають у державній або комунальній власності. І ще близько 200 вишів — у приватній власності. Для порівняння, у Великобританії — загалом 96, у Франції — 78, в Італії — 65 вищих навчальних закладів. І коли мова йде про створення нових, тоді справді варто на законодавчому рівні закріпити механізм, який би зміг врегулювати діяльність цих закладів. Наскільки такі норми є виправдані — це вже інше питання, адже не кількістю студентів, які навчаються, вимірюється якість вишу. Щодо УКУ, цей університет має свою специфіку і до нього потрібний особливий підхід. Можу запевнити, якщо держава вирішить змінювати тип цього навчального закладу, звужувати права, можливості студентів, які там навчаються, студенти УКУ будуть відстоювати свої інтереси у формі пікетування МОНу, Верховної ради України та Кабінету міністрів. Студентське середовище Львова є консолідованим, і, думаю, студенти інших навчальних закладів підтримають друзів у відстоюванні свої прав», — наголосила вона.

Як стверджує Юрій Коровайченко, заспокоїти студентів дуже просто.

«Ніхто не робитиме цього штучно. Керівники навчальних закладів мають самі зрозуміти своє становище. Навчальні заклади, які не будуть «тягнути» на університет, мають вливатися до великих університетів, а у Львові є чудові університети з давньою історією. Студенти не будуть чогось втрачати, ми самі регулюватимемо ці процеси», — зауважив він.

Джерело: www.zaxid.net